Останні сто років шлях України до свободи був звивистим, але ми його здолали і здобули незалежність. Розуміння поворотних моментів на цьому шляху — наш ключ до свободи, адже в умовах російсько-української війни ми мусимо щодня її відстоювати. У проєкті «10 Днів незалежності України» ми разом з вами дослідимо шлях, який пройшла наша країна, щоб сформуватися як окрема європейська держава. Десять епізодів — десять ключових для нашої держави історичних подій, які охоплюють період від 1918-го до сьогодення. Перша серія вийшла — 24 серпня — на річницю відновлення незалежності. Адже 24 серпня 1991 року — не нульовий відлік. За цією датою стоять десятки років перемог і поразок. Ведучий проєкту — історик Володимир В’ятрович Проєкт реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.
Вступна серія. 10 Днів незалежності — історичний серіал про становлення України
Серія 1. Четвертий Універсал — перша українська незалежність
Від початку української революції до проголошення першої незалежності Четвертим Універсалом 22 січня 1918-го минуло менше року. За кілька тижнів після цієї історичної події Київ упав під натиском більшовиків. Незабаром Українська Центральна Рада перестала існувати. Попри це проголошення Четвертого Універсалу стало чи не найбільшою перемогою українського визвольного руху і заклало фундамент, без якого був би неможливим акт 24 серпня 1991 року.
Серія 2. Листопадовий зрив: як одна ніч змінила історію українського Львова
У ніч на 1 листопада 1918 року українці без жодного пострілу здійснили військовий переворот, завдяки якому вирвали Львів з рук Австро-Угорщини та Польщі.
За дві години півтори тисячі українських військових захопили поліцію, пошту, всі залізничні станції, радіо, банки, відключили міський телефон і міжнародну телеграфну лінію.
Завдяки цьому вранці 1 листопада 1918-го на львівській міській Ратуші красувався синьо-жовтий прапор — так вперше з 1349 Львів знову опинився під керівництвом української влади.
Втім цього могло й не відбутися — на той момент на Львів претендували не лише українці, а й поляки.
І в останніх було більше шансів отримати Львів — австрійський намісник Карл фон Гуйн відмовлявся підтверджувати, що влада у Східній Галичині передається українцям, оскільки очільники Австро-Угорщини та Польщі вже домовилися про своє. У цій ситуації українцям треба було діяти впевнено і рішуче.
Як одна ніч змінила долю українського Львова і дала поштовх до появи Західноукраїнської Народної Республіки, яка згодом об’єдналася з Великою Україною в соборну державу — дивіться у другій серії проєкту “10 Днів незалежності України”.
Серія 3. День Соборності: як об’єдналися дві частини України
Третя серія історичного проєкту «10 Днів незалежності» — «День Соборності: як об’єдналися дві частини України»
Фільм розповідає про ще один десяти ключових днів для нашої незалежності — День Соборності, коли східні і західні українці із власної волі обрали бути разом. «Український народ по обидва боки Збруча має бути навіки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю», — так згодом написав про цю подію письменник і політик Володимир Винниченко.
22 січня 1919 року українці відзначали першу річницю незалежності. І готували ще одну урочистість — проголошення об’єднання УНР та ЗУНР.
Організовував дійство корифей українського театру, актор Микола Садовський. І як справжній шоумен з’явився на свято так, що одразу ж привернув увагу всіх. До Софійського майдану по вулиці Фундуклеївській (тепер це Богдана Хмельницького) він піднімався верхи. «Старогетьманський стрій, яскраво гаптований золотом, на голові пишна мазепинка з гордими страусовими перами, крива шабля при боці. Ну, гетьман тобі та й годі» — захоплено писали про нього газети.
Про те, як готувалося не лише свято, але й політичне об’єднання двох українських держав в єдину — у новій серії проєкту «Десять днів незалежності», — написав автор і ведучий проєкту Володимир В’ятрович у Фейсбук.
Оголошена в 1919 соборність стала одним із наріжних каменів українського визвольного руху у минулому столітті та відновлення незалежності у 1991.
Як попри століття залежностей і турбулентність повоєнної Європи об’єдналися Схід і Захід України — дивіться у третій серії проєкту «10 Днів незалежності України»
Серія 4. Три держави за добу: як Карпатська Україна проголосила незалежність
Четверта серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України».
«Останні 24 години ми прожили в трьох різних державах. Прокинулися в Чехословацькій Республіці. До вечора Карпатська Україна була вільною країною. Наступного дня прийшли мадярські вояки», — ці рядки належать британському журналісту Майклу Вінчу.
І стосуються вони важливої дати в нашій історії — 15 березня 1939 року, коли проголосили створення Карпатської України. Протрималася держава недовго — всього один день.
Цей день був радісним і трагічним водночас.
У невеликому гімназійному спортзалі Хуста проголошували створення нової держави — Карпатської України. Це була давно омріяна незалежність, на котру українці, що проживали тут, сподівалися століттями.
Проте неподалік від міста вже наступали угорські війська, яких всіма силами намагалася стримати група карпатських січовиків. Вони тримали останню барикаду держави як от-от мала створитися. І це все попри погане озброєння, слабкий вишкіл і той факт, що їх було значно менше.
Незалежність Карпатської України проголосили, а вже через день у місто ввійшли угорські військові і нова самопроголошена держава припинила своє існування.
«Проголосивши нетривку самостійність місцеві українці продемонстрували всьому світові, що їхня земля — не чеська, не угорська і не польська, а саме українська» – говорить автор і ведучий проєкту Володимир В’ятрович.
Як за добу створили і втратили Карпатську Україну — дивіться у четвертій серії історичного проєкту «10 Днів незалежності України»
Серія 5. Бандера VS Гітлер: як націоналісти відновили українську незалежність
П’ята серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». Як українські націоналісти відновили українську незалежність, втратили її за тиждень та перейшли до антинацистського руху опору.
Звільнити Україну від сталінського режиму і відновити Українську Державу — такою була мета ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, які вирішили використати наступ гітлерівської Німеччини на Совєтський Союз.
Акт відновлення Української Держави прозвучав у радіоефірі пізно ввечері 30 червня 1941 року. Втратили її українці вже за тиждень, коли Гітлер показав своє справжнє обличчя.
«Короткотривала співпраця «бандерівців» із Третім Рейхом і досі використовується пропагандистами, щоб очорнити український визвольний рух та його діячів. Проте для того, щоб оцінювати ці події, треба знати і розуміти історичний контекст» – говорить автор і ведучий проєкту Володимир В’ятрович.
У фільмі розповідається, що початок Другої Світової війни розглядався «бандерівцями» як шанс на свободу, а нацисти — як потенційні союзники для досягнення власних цілей:
По-перше, спочатку Адольф Гітлер руйнував світовий порядок, у якому не було місця для незалежної України.
По-друге, серед українців ще була жива пам’ять про те, як Німеччина підтримала їх у війні з більшовицькою Росією в часи Української Народної Республіки.
«Втім, як показав час, всі ці сподівання виявилися марними. Реакція нацистів на самочинне відновлення незалежності України 30 червня 1941 року була швидкою і жорсткою.
Вона показала справжнє обличчя нацистів — не союзників, а супротивників, які взагалі не вважали український народ здатним до самостійного державного існування.
І якщо «медовий місяць» між Гітлером і Сталіним тривав майже два роки, то співпраця Степана Бандери з нацистами завершилась фактично не розпочавшись — арештами і стратами українських націоналістів”, — розповідає історик і автор фільму.
Як українські націоналісти відновили українську незалежність, втратили її за тиждень та перейшли до антинацистського руху опору — йдеться у п’ятій серії проєкту «10 Днів незалежності України».
Серія 6. «Перший цвях у домовину СРСР»: як Україна прийняла декларацію про державний сувернітет
Шоста серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». Як Україна сприяла розпаду Радянського Союзу і зробила перший крок у звільненні з-під ярма тюрми народів.
У 1988-1990 роках парламенти радянських республік почали проголошувати суверенітети, які засвідчували вищість національних законів над союзними. Першими це зробили Естонія, Литва, Латвія, Азербайджан і Грузія. Український дисидент і депутат В’ячеслав Чорновіл почав переконувати своїх колег-опозиціонерів, що настав час і для України.
Поки українські парламентарі дискутували над текстом Декларації про суверенітет, до Києва завітала прем’єр-міністерка Великобританії Маргарет Тетчер. Вона стала першим іноземним лідером високого рангу, який з офіційним візитом відвідав Верховну Раду УРСР.
Тоді Тетчер чітко дала зрозуміти: вона бачить Україну лише у складі СРСР. Коли її запитали, чи з’явиться колись посольство України в Лондоні, залізна леді відповіла: у нас немає посольства Каліфорнії. Тоді на Заході не дуже вірили в Україну і бачили її лише “штатом”, а не самостійною країною.
Іронія полягала в тому, що вже через два дні після візиту Маргарет Тетчер, про свій суверенітет оголосила Російська Федерація. Це стало додатковим аргументом для багатьох українських комуністів, які ще сумнівалися у доцільності проголошення суверенітету української держави.
Зрештою 16 липня 1990 року український парламент більшістю голосів проголосив Декларацію про державний суверенітет України і долучився до так званого «параду суверенітетів».
Цей день, по суті, став точкою відліку виходу України з-під влади Радянського Союзу. Згодом американський політолог Збігнєв Бжезінський назвав цю Декларацію «першим цвяхом у домовину СССР».
Через рік розгублені комуністи не придумали нічого кращого, ніж вшанувати першу річницю українського суверенітету покладанням квітів до пам’ятників Леніну.
Як Україна сприяла розпаду Радянського Союзу і зробила перший крок у звільненні з-під ярма тюрми народів — дивіться у шостій серії проєкту «10 Днів незалежності України».
Серія 7. Страх комуністів і натиск дисидентів: як Україна проголосила незалежність
Сьома серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». 24 серпня 1991 року починався як звичайний день, а завершився епохальною подією в новітній українській історії — проголошенням Незалежності України.
«Деколи нам здається, що незалежність сама впала в руки українцям, а події 24 серпня 1991-го були просто збігом обставин. Насправді все було не так — на той момент країну штормило не перший місяць», — говорить історик Володимир В’ятрович, автор і ведучий проєкту.
«Велелюдні протести під Верховною Радою УРСР стали звичним явищем, як і багатотисячні мітинги в галицьких областях, де місцева влада майже повністю перейшла до рук колишніх дисидентів», — додав В’ятрович.
Перед цим були шахтарські страйки, ланцюг єдності, Революція на граніті і путч у Москві, який швидко зазнав краху.
Через це перед самим проголошенням незалежності українські комуністи були налякані: з одного вони боку боялися нових російських лідерів — Боріса Єльцина і його соратників, з іншого — вулиці, яка вимагала люстрації для компартії.
Українська опозиція, яка була меншістю в парламенті УРСР, користуючись моментом, намагалася домовитися з цими переляканими комуністами, щоб проголосити незалежність України.
Як їм це зрештою вдалося, які несподіванки супроводжували процес, чому написав Акт Проголошення Незалежності України дисидент Левко Лук’яненко, а прочитав його з трибуни парламенту УРСР Володимир Яворівський — дивіться у сьомій серії проєкту «10 Днів незалежності України».
Серія 8. Як українці поховали СРСР на референдумі
Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року став останнім цвяхом у домовину СРСР, який припинив своє існування через 25 днів після його проведення.
Вийшла восьма серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України».
«Це був дуже ризикований крок — провести всенародний референдум у грудні 1991 року. Тоді ніхто не проводив соціологічних кампаній і не вивчав настроїв населення. Захід також у нас не вірив. Та що там Захід — навіть наші дружні сусіди та країни Балтії не визнали Україну незалежною республікою після проголошення Акту про незалежність. І причин цьому було багато», – розповідає історик і автор фільму Володимир В‘ятрович.
Україна тоді видавалася потенційно нестабільною, розділеною за історичними кордонами, мовними і релігійними ознаками.
Її майбутнє на той момент було абсолютно непрогнозованим і був високий ризик того, що потенційна нова держава обере шлях тоталітаризму, а не демократії — при владі все ще були комуністи.
Крім того, на території України був розміщений один із найбільших арсеналів ядерної зброї у світі. Це неабияк відлякувало.
Коли на початок серпня 1991-го до українського парламенту приїхав президент США Джордж Буш-старший, він закликав депутатів відмовитися від прагнень незалежності.
«Справа у тому, що перед поїздкою в Україну Буш отримав секретний звіт ЦРУ, де розглядалися чотири можливі сценарії майбутнього для СРСР. Світлих серед них не було, — пояснює В’ятрович. У трьох прогнозах Україна залишалася разом з Москвою — навіть якщо відділяться Балтійські республіки. Останній передбачав повний розпад Союзу — стратеги ЦРУ вважали його катастрофічним і рекомендували робити все можливе, щоб уникнути цього».
Попри відсутність зовнішньої підтримки і спроби комуністів усіма силами зберегти Радянський Союз, українські націонал-демократи робили все можливе, щоб наблизити українську незалежність.
Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року став останнім цвяхом у домовину СРСР, який припинив своє існування через 25 днів після його проведення.
Як українці повалили радянського монстра — дивіться у восьмій серії проєкту «10 Днів незалежності України»
Серія 9. Історія українських майданів — від протестів на граніті до Помаранчевої Революції
Помаранчева революція стала великою несподіванкою для Західного світу. На той момент Захід ледве навчився відрізняти українців від росіян і тут раптом безкровна революція. Тоді українці повстали на захист прав людини і демократії — так само як це зробили в країнах Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х.
Про витоки і причини Помаранчевої Революції розповідається у дев’ятій серії історичного проєкту «10 Днів незалежності України».
«Я завжди пам’ятатиму ніч з 21 на 22 листопада 2004 року. Весь день перед тим ми, активісти громадянської кампанії «Пора!», намагалися захистити вибір українців на виборчих дільницях. Це був день голосування, другий тур виборів президента України. Я бачив як бандити нападали на дільниці, як викрадали бюлетені, як підвозили цілі автобуси підкуплених виборців… Ми робили все, що могли. Але влада все одно оголосила переможцем Януковича. Ми всі були дуже втомлені, але ніхто не збирався спати. Всі розуміли, що це вирішальний момент для країни. Або народ повстане і захистить свій вибір, або демократії на цьому прийде кінець. Тому замість сну ми роз’їхалися по київських гуртожитках — піднімати студентів на протести», — розповідає історик і автор фільму Володимир В’ятрович.
Насправді для тих, хто стежив за українською історією Помаранчева революція не стала чимось випадковим — першу цеглину у фундамент українських майданів заклала Революція на граніті, яка відбулася у 1990-му.
Тоді головними вимогами студентів була відмова від підписання нового союзного договору і перевибори Верховної Ради за новими демократичними правилами.
Наступною цеглиною у розбудову української демократії стала акція «Україна без Кучми», яку Леонідові Кучмі вдалося придушити. Проте протести обвалили рейтинги тодішнього президента.
Водночас зростала популярність прем’єр-міністра Віктора Ющенка, який мав репутацію прозахідного реформатора і проукраїнського лідера — за його прем’єрства нарешті почала зростати економіка.
Натомість олігархічні клани не хотіли просто так здаватися. Вони зробили ставку на проросійського кандидата — вихідця з Донбасу з кримінальним минулим Віктора Януковича.
Масові фальсифікації, розгул бандитизму, отруєння, продажна міліція — зрештою всі ці безчинства вивели тисячі людей на головну площу країни, де вони засвідчили свою позицію.
Що стало причиною Помаранчевого Майдану і яку роль у цій історичній події зіграла Революція на граніті 1990 року — дивіться у дев’ятій серії проєкту «10 Днів незалежності України»
Серія 10. Революція гідності і цінностей: як Євромайдан змінив Україну
З моменту виходу сотень тисяч людей на українські вулиці все змінилося — студентський виступ за європейські цінності перетворився на революцію, яка триває останні 7,5 років. І Євромайдан став лише початком цієї революції.
Звідки росте коріння Революції Гідності, як вона змінила країну і яке значення має для нашої держави — про це розповідається у заключній серії історичного проєкту «10 Днів незалежності України».
Переломним моментом протестів на Майдані стала ніч на 11 грудня 2013 року. Тоді киян розбудили церковні дзвони. Вони вперше за 800 років били на сполох — як у 1240-му, коли війська монголів підступили до Києва.
Ця ніч стала першою масштабною спробою силового розгону Євромайдану. Штурм тривав близько 5 годин. На ранок «майданівцям» вдалося повністю витіснити спецпризначенців «беркуту» і бійців внутрішніх військ за периметр Майдану.
Атака була відбита без жертв і ще жевріла надія на мирний розв’язок протестів, але вона виявилася примарною.
«Починалося все, як доволі весела пригода. Хоча причини, що спонукали вийти на протест, були зовсім невтішними. 21 листопада 2013 року — у річницю Помаранчевої Революції — уряд Азарова скасував підписання асоціації з Європейським Союзом. Очевидно, що на користь союзу з Росією», — розповідає історик Володимир В’ятрович
З часом ці протести увійдуть в історію під назвою «Революція Гідності». За переконанням викладача Києво-Могилянської бізнес-школи Валерія Пекара, ця революція має троїсту природу — економічну, антиколоніальну і ціннісну.
Тоді на Майдані 2013-2014 років українська незалежність окропилася кров’ю людей, які віддали своє життя за свободу. І, на жаль, євромайданівці не стали останніми жертвами у боротьбі за українську свободу — вона переросла у відкриту війну з Росією.
