Лекції в українських громадах Канади

Ліга Українців Канади та Ліга Українок Канади протягом вересня-жовтня організували і провели низку зустрічей з українськими громадами в Сент-Кетеринс, Гамільтоні, Оттаві та Монреалі. 

Метою зустрічей було ознайомлення спільноти з ситуацією в Україні, зокрема з відродженням історичної пам`яті. 

Також, важливим чинником є те, що цього року відзначається 80-річчя Голодомору-геноциду Українського народу. Діаспора свого часу багато зробила для збереження цієї, забороненої в підрадянській Україні, сторінки нашої історії. 

Багато було зроблено і нині робиться українськими організаціями для визнання Голодомору геноцидом серед урядів та громадськості краіїн світу, в першу чергу – Канади.

Особливу зацікавленість викликала інформація про нові досягнення Центру досліджень визвольного руху, зокрема, відкриття електронного архіву Визвольного руху www.avr.org.ua

Член Вченої ради ЦДВР Геннадій Іванущенко прочитав лекції на тему: “Дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні на прикладі Сумської області”. 

Для багатьох присутніх було своєрідним відкриттям те, що 90 % інформації, яка стосується Голодомору ніколи не було засекречено. Просто вона не “вписувалась” в “прокрустове ложе” радянської історіографії. Наприклад, газети публікували цілі списки сіл, занесених до “чорної дошки”. 18 листопада 1932 року Конотопська газета “Комуна” надрукувала таку інформацію: “За ганебні темпи у виконанні річного плану хлібозаготівлі, зокрема по продовольчим культурам, заносимо на “чорну дошку” такі села: Бочечки, Козацьке, М. Самбір, Хижки”. Тобто село, опинялось в блокаді: ніхто не міг вийти і зайти до села, не було ніякого постачання, проводились постійні обшуки. Згодом вся Україна опинилась на “чорній дошці”.

Інше повідомлення: “Всі члени колгоспу “Вперед” с. Процівка Роменського району в сучасний момент не забезпечені харчуванням, і більшість колгоспників покинула роботу, позаяк робити голодними не можуть. Роботи в колгоспі зірвані, надалі покинуть роботу і та мала кількість, що обслуговує скот і тоді невідомо, відкіль брать робочу силу… На вимагання уповноваженого вивезти 20 ц хліба нарада колгоспу доручає правлінню артілі… підняти клопотання перед РПК про залишення останніх 20 ц в колгоспі для підтримування роботи в колгоспі…”

Саме тоді вперше в історії Радянського Союзу позначились “прозорі кордони” – на внутрішньому кордоні України з Росією та Білорусією стояли війська. Коли тепер апологети відновлення імперії говорять, що ми не звикли до кордонів, що їх ніколи не існувало, хочеться запитати: чому ж їх закрили тоді, в 1932 році, чому не пропускали помираючих людей, яких можна було врятувати шматком хліба, адже в межуючих з Україною районах Росії голоду не було?…

Ось, як виглядала карта міграцій українців, які шукали порятунку від голоду:

Стрілками показані 3 шляхи: на північ області, де були ліси, і хоч якось можна було прохарчуватися, до промислових центрів та до тодішньої столиці – Харкова, де постачання продуктами було кращим, а також до кордону з Росією. Багато люде сходилося і на станцію Конотоп, яка мала залізничне сполучення з Москвою

Але найбільший інтерес викликали Книги реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). У них зафіксовано смерть кожної людини. Вказано вік, стать, національність, соціальне походження та причину смерті. Саме цей фактор і має стати об`єктом уваги істориків для подальших досліджень, – наголосив після виступу п. Геннадія в Монреалі п. Роман Сербин – професор Universite du Quebec a Montreal. 

Попереду у дослідників Голодомору ще велика робота у цьому напрямі. Покищо можна зробити лише окремі підрахунки, але і вони уже говорять про величезні масштаби і наслідки організованого народовбивства. Наприклад, книга РАЦС по с. Недригайлів за 1933 рік дає такі цифри: з 574 актових записів про смерть 188, або 33 % мають діагноз „від голоду”, 167 записів, або 30 % – „виснаження” і 8 записів, або 1,4 % – „від недоїдання”. Тобто 64,4 % записів прямо говорять про знищення населення Недригайлова шляхом приречення на голодну смерть. У графі про національність кожного з них, стоїть „українець”, а за родом занять усі померлі, крім двох, – хлібороби84.

Досить показовим є досліження людських втрат по м. Суми за 1932 р., здійснене архівістами Державного архіву Сумської області. Воно показує, що частка смертей серед українців становила 94,8 % (Див. схему):

Важливо, що на рівні спогадів пошукова робота продовжується і нині. Так, в кожній громаді є люди, які пережили Голодомор. Розповіді про вилучення хліба і торгсини, озвірілих активістів і бездушні відписки партійних органів людям, які благали про допомогу, розбудили в їх пам`яті сторінки старшного минулого. Сьогодні потрібно зібрати ці спогади в людей, які опинилися на кордоном. Після першої зустрічі в Сент-Кетеринс дати свідчення зголосилося 3 мешканців цього міста. Невдовзі вони будуть записані.

Також, восени цього року вся електронна база даних по книгах реєстрації смертей у Сумській області в 1932-1933 роках буде оприлюднена в мережі Інтернет одразу на двох ресурсах: Електронному архіві визвольного руху www.avr.org.ua та Сумському історичному порталі: www.history.sumynews.com 

Це значно розширить коло науковців-істориків, які вивчають геноцид українського народу. Для родичів загиблих такий ресурс буде засобом пошуку і повернення пам`яті про близьких людей.

Додано 21.10.2013