Дві доповіді про два геноциди

Доповіді відбулися почергово у двох містах Північної Америки: 20 червня в Торонто (Канада) та 21 червня в Чікаго (США).

Доповідачі: історик, член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху, директор Державного архіву Сумської області (2005-2010) Геннадій Іванущенко та Ігор Щупак, кандидат історичних наук, директор Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума”, при Музеї “Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні” (Дніпропетровськ) розповіли про приклади геноцидів у ХХ столітті та свої наукові студії в цій ділянці. 

 

Доповідь Геннадія Іванущенка стосувалася досліджень Голодомору 1932-1933 років на Сумщині. Протягом 2005-2010 архівісти й історики області провели значну роботу по розшуку, систематизації, збереженню та публікації документів про Голодомор. 

Багато людей вважають, що матеріалів про Голодомор майже немає, або вони знаходились на спецзберіганні і були недоступні для дослідників. Проте, майже всі документи, використані в цій доповіді, зазначив історик, знаходились і знаходяться на відкритому зберіганні, просто вони не вписувались у струнку картину радянської історичної науки і їх намагались не помічати, ігнорували…

В архівних документах повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 року. Не зважаючи на докладну і точну інформацію з місць про те, що хліба у селян не досить, план хлібозаготівель затверджено надзвичайно високий, – це стало першим кроком до організації голоду. Спочатку забрали з колгоспних комор зерно, яке не роздали селянам у сплату за трудодні, потім – фуражний фонд, насіннєвий матеріал і, нарешті, шляхом обшуків по хатах забрано рештки зерна, яке селяни одержали як аванс на трудодні. Всі ці заходи розроблялись на державному рівні: в серпні 1932 року партійні активісти здобули “законне” право конфіскувати хліб у селянських господарствах, тобто звичайну собі крадіжку і грабежі. В цьому ж місяці було прийнято закон “Про охорону соціалістичної власності”, який передбачав смертну кару за розкрадання цієї власності: будь-який чоловік, жінка, дитина, затримані зі жменькою зерна на полі, могли бути страчені, або в вигляді особливої “милості” карались десятьма роками каторжних робіт.

Електронні копії документів з Державного архіву Сумської області, які демонстрували під час доповіді засвідчують нечуваний цинізм комуністичної влади СССР та її васалів в УСРР, яка організовувала геноцид. Так, в постанові бюро Тростянецького райкому КП(б)У за 12 березня 1933 року відзначено, що “в ряде сел, как Боромля, Жигайловка, Бранцовка, Белка имеется значительное количество хозяйств (100-150), а по другим 15-20, которые находятся в тяжелом продовольственном положении и голодают. Одновременно с этим увеличилась смертность, особенно старых возрастов и детей… В селе Жигайловка на кладбище скопилось около 16 гробов незакопанных…”

Але резолюція дивна: “Предложить секретарям партийных ячеек не допускать ни одного случая голодовки коммунистов, комсомольцев и колхозного актива, а фракции райисполкома выделить для этого специальный фонд”.

“Зрештою, дивного нічого немає” – говорить Геннадій Іванущенко – “адже Голодомор був продовженням тієї війни, яку розв’язала проти УНР більшовицька Росія у 1918 році. Війна велась на окупованій території проти завойованого народу і сподіватися на милість переможця не доводилось, адже винищення українців шляхом організаці голоду було відповіддю на масовий повстанський рух українських селян у 20-х роках.” Отже, одним з напрямків майбутніх досліджень геноцидів має бути пошук інформації про рух опору.

Державним архівом Сумської області, коли ним керував п. Геннадій було не тільки досліджено, але й повністю оцифровано всі 57 000 актових записів про смерть з книг реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Потужна інформаційна база, яка складає 71 гігібайт восени цього року буде виставлена в інтернеті одночасно на двох сайтах: електронному архіві визвольного руху www.avr.org.ua та Сумському історичному порталі www.history.sumynews.com 

Це допоможе і родичам загиблих робити пошуки і наковцям далі “розпрацьовувати” тему в багатьох напрямах. Особливий акцент доповідач зробив на аналізі діагнозів про смерть, зафіксованих в книгах РАЦС. На їх основі покищо можна зробити лише окремі підрахунки, але і вони уже говорять про величезні масштаби і наслідки організованого народовбивства. Наприклад, книга РАЦС по с. Недригайлів за 1933 рік дає такі цифри: з 574 актових записів про смерть 188, або 33 % мають діагноз „від голоду”, 167 записів, або 30 % – „виснаження” і 8 записів, або 1,4 % – „від недоїдання”. Тобто 64,4 % записів прямо говорять про знищення населення Недригайлова шляхом приречення на голодну смерть. У графі про національність кожного з них, стоїть „українець”, а за родом занять усі померлі, крім двох, – хлібороби

Доповідь п. Ігоря Щупака “Подвиг українських Праведників народів світу” (з історії українсько-єврейських відносин у Другій світовій війні) викликала неабиякий інтерес, адже ця тема вперше підноситься на рівень публічного обговорення. Та й нашарувань в історії взаємин між двома народами накопичилося багато. Імперський принцип “поділяй і пануй” потягом десятиліть робив своє, в тому числі впливав і на історичну науку. 

“Ми вважаємо своїм людським і національним обов’язком розповсюджувати правду про духовним подвиг братів Шептицьких, що дають нам високий зразок людяності, моралі та справжньої толерантності” – говорить доповідач. 

Рішення про присвоєння звання «Праведник народів світу» приймає спеціальна Комісія Інституту Яд Вашем (Ізраїль), і воно, на жаль, ще не прийнято. Але п. Ігор вважає, що практична, духовна діяльність Андрея Шептицького, рятування від нацистських катів десятків людей має однозначну оцінку як подвиг Праведника. І цю думку й далі поширюватиме в українському суспільстві, у тому числі – серед євреїв. Він висловив сподівання, що громадська думка переконає Комісію Яд Вашем у необхідності відповідного рішення.

Хоча, з іншого боку, брати Шептицькі давно вже є справжніми Праведниками, Святими. І присудження чи не присудження формального статусу – скоріше більше потрібно нам самим – українцям, євреям, росіянам, полякам, – що живуть на українській землі.

Щодо проф. Арона Вайса, то розповідати про цю надзвичайну людину можна годинами і днями. В цій особі унікально поєдналися різні чинники. Арон народився в Бориславі, на Західній Україні, і особисто пережив Голокост. Вцілів він разом із родиною завдяки людям, що їх з ризиком для власного життя рятували – українській та польській жінкам. Драматична доля повернулася так, що після закінчення нацистської окупації і “виходу на поверхню” родина Вайсів певний час допомагала врятувати вже від радянської влади сина української жінки, який під час окупації був поліцаєм. Він ховався… в тому самому підвалі, де раніше півтора роки переховувалися Вайси…

Однією з найцікавіших частин доповіді п. Ігоря була інформація про Федора Вовка – члена Головного Проводу ОУН і праведника світу. Ця людина заслуговує на окреме дослідження і вшанування.

Також, упродовж перебування в Чікаго історики та представники української громади зустрілися з членом Конгресу США Jan Schakowsky та провели круглий стіл з представниками Комітету вивчення геноцидів штату Ілліной, побували в мерії міста.

Організатори зустрічі в Торонто: Конференція Українських Державницьких Організацій Канади (КУДОК), Ліґа Українців Канади, Ліґа Українок Канади, Спілка Української Молоді в Канаді (СУМ), Товариство кол. Вояків УПА, «Гомін України».

Організатори зустрічі в Чікаго: Український Конгресовий комітет Америки, відділ Ілліной і Фундація Українського Геноциду-США.

Додано 25.06.2013