Володимир В’ятрович: «Правда про УПА об’єднає Україну»

«В СБУ відроджуються ганебні чекістські традиції, і вона перетворюється на іструмент залякування суспільства», – вважає історик.

На сайті «Главред» вдбувся чат із істориком екс-директором Архіву Служби безпеки України Володимиром В’ятровичем. Спілкуючись із читачами, він розповів, чи існує потреба надавати російській мові статусу другої державної, скільки ще проіснує Комуністична партія України, чи вдасться Віктору Януковичу стати українським Путіним, а також поділився оцінкою діяльності СБУ за нинішньої влади. Подаємо стенограму чату із Володимиром В’ятровичем. студент: Пане Володимире, як мені ознайомитися з архівом КДБ до 1991року? Знаю точно, на мене є справа, і мені б хотілось дізнатись, хто ж ті «доносчики» і «стукачи», можливо, вони ще живі. Хотілося б подивитись їм в очи. Володимир В’ятрович: Треба звернутися до галузевого Державного архіву СБУ з листом, надіслати його на адресу: 01034 вул. Золотоворітська, 7. Хоча, мушу попередити, що матеріали за останні роки діяльності КДБ, 70, 80 та 90-ті, були чи не найбільше знищені в 1990-91 роках. novoross: Ваше отношение к федерализации Украины по опыту и подобию высокоразвитых стран: США, Германии, Швейцарии, Канады и др.? Своего благополучия эти страны добились благодаря тому, что изначально были федеративны и не «кормили» нахлебников. Володимир В’ятрович: Я думаю, що однією з проблем розвитку України є надмірна зосередженість ресурсів та повноважень у центрі. Це, очевидно, є одним із наслідків тоталітарного минулого. Тому ми повинні говорити не стільки про федералізацію країни, скільки про посилення ролі місцевих громад, переведення на них головних ресурсів і повноважень. Саме таким шляхом рухалися інші посткомуністичні держави, зокрема Польша, які зуміли вийти на якісно новий щабель розвитку. верный: Пан Вятрович, можете ли Вы пояснить откуда у Вас столько злобы и ненависти ко всему русскому и к России в частности. Понимаете ли Вы, что, действуя в таком духе, Вы невольно раскалываете Украину, ведь Украина состоит не из одних западно-украинских областей – тут и Севастополь с Крымом, и Донбасс с Одессой. Володимир В’ятрович: Жодної ненависті до росіян чи Росії ніколи не відчував. Маю друзів у Москві, яких навідував до того моменту, коли мене оголосили персоною нон-грата в Росії. Переконаний, що українська історія об’єднує, а не розколює Україну. І саме об’єднана українська Україна може бути достойним партнером Росії чи інших країн світу. nota: Пане Володимире, чим Ви зараз займаєтеся, над чим і де працюєте? Напевно ж, кар’єра не закінчилася на Архівах СБУ. Володимир В’ятрович: Після звільнення з посади директора Архіву в 2010 році я близько року пропрацював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Після цього став керівником проекту «Електронний архів» у Львівському національному університеті, у 2011-му опублікував три книги. Зараз, сподіваюся, почну роботу у створюваному в Києво-Могилянській академії науковому центрі.

nota: Чи бачили Ви фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»? Якщо так – які Ваші враження? Як гадаєте, чи здатні саме такі герої об’єднувати українців? Чи все одно почнуть класифікувати на «ваших» і «наших»? Володимир В’ятрович: На жаль, фільм поки що не бачив. Його чомусь демонструють у дуже незручний час і в дуже небагатьох кінотеатрах. Сподіваюся, що встигну його застати. Хоча від своїх друзів, думкам яких я довіряю, я чув доволі високі оцінки цього фільму, зокрема фраза на кшталт: «Нарешті з’явилося нормальне українське кіно». nota: Що думаєте з приводу заяви Януковича в інтерв’ю російському виданню з приводу російської мови в Україні? Як оцінюєте ймовірність того, що російська таки посилить свої позиції в Україні? Або ж це просто частина передвиборчих заяв та реверанси в бік електорату та, що не менш важливо – Москви? Дякую за відповіді. Щасти Вам! Володимир В’ятрович: Вважаю такі заяви Януковича початком передвиборчої кампанії його політичної сили, так би мовити останнім патроном, який намагається використати Партія регіонів, аби вплинути на свій колишній електорат. Переконаний, що це не зпрацює, і українці дадуть належну оцінку теперішній владі на майбутніх виборах та зможуть належно оцінити її цілковитий провал у внутрішній і зовнішній політиці.
Загалом такі пропозиції президента, очевидно, є провокаційними і не сприяють консолідації суспільства. Жодної потреби встановлення державного статусу для російської мови в Україні немає, оскільки жодного притіснення цієї мови у нас не спостерігається. Юрик Львов: Вы со своей женой (Ясиневич) умеете только шуметь и создавать бурю в стакане. Чем вы занимались последние десять лет? Черной ПОРОЙ, в которой всех бросали на деньги. Работали за деньги Сороса, иногда их просто разворовывали. Сейчас вы опять воруете деньги Сороса и офигиваете от собственной офигенности. В чем ваша особенность и вашей исследовательской работы? Сколько вы в месяц зарабатываете? Володимир В’ятрович: За останні десять років я, крім того, що був одним із засновників громадянської компанії ПОРА, створив також наукову організацію «Центр дослідження визвольного руху», опублікував сім книг, кілька сотень статей, принаймні привідкрив для українців архіви колишнього КДБ. Як казали римські консули після завершення їхніх повноважень: «Я зробив, скільки зміг. Хто зможе, хай робить більше». inklyuz: Ваше ставлення до погляду на Другу світову війну Суворова-Різуна? Чи поділяєте Ви його чи ні? Дякую за відповідь. Володимир В’ятрович: Як історик, який займається Другою світовою війною, я із зацікавленням перечитав книги Віктора Суворова. Мені подобається логічність викладу матеріалу у нього, а також те, що Суворов став причиною дуже цікавих історичних дискусій щодо початку радянсько-німецької війни. Очевидно, він підважує своїми творами радянську концепцію про Велику вітчизняну війну, тому став об’єктом жорстокої критики з боку частини істориків, які досі підтримують цю концепцію. Mykola Yakovenko: Пане В’ятровичу, як студент історичної спеціальності щиро дякую Вам за те, що зробили за час свого перебування на посаді директора Архіву СБУ відкритими документи КДБ, чим дуже допомогли мені і багатьом людям, котрих я знаю у їхньому навчанні та дослідженнях.
Хотів би також спитати, чи є наразі проект з більшого оприлюднення подібних докментів? Наприклад, викладення їх у мережу? В Литві, приміром, таке вже діє, існує сайт, будь-хто може знайти документи КДБ Литовської РСР та навіть інших балтійських республік.
Принагідно запитаю ще одне, нещодавно пролунали заяви з боку керівництва Державної архівної служби про можливість закриття деяких архвів. Також не так давно були прийняті зміни до закону, які дозволяють вилучати справи з архівів. Чи відомі Вам перспективи відміни цих поправок? Володимир В’ятрович: Центр дослідження визвольного руху спільно з Львівським національним університетом ім. І. Франка реалізовує проект створення електронного архіву документів українського визвольного руху ХХ століття. На сьогодні переведено в електронний формат тисячі документів, опрацьовано структуру електронного архіву, і думаю, що в найближчі місяці ми зможемо запустити його в Інтернет-мережі. Таким чином, ці документи будуть доступні для всіх бажаючих з будь-якої точки Землі.
У січні цього року в першому читанні прийнято зміни до Закону про національний архівний фонд, які викликали чимало запитань у фахівців. Нова редакція закону нічого не змінила в доступі до документів. Натомість з’явилися положення щодо можливості вилучення документів з Національного архівного фонду. Причому приводи для цього вилучення не виписані достатньо чітко, що викликає побоювання можливого зловживання законом задля знищення якихось документів.

Интересующийся: Пан Вятрович, где и когда вы купили диплом историка, или вам его на день рождения подарили? Володимир В’ятрович: Львівський національний університет ім. І. Франка я закінчив у 1999 році. Кандидатську дисертацію захистив у 2004 році. Кожен бажаючий може перевірити автентичність цих документів, а на сайті ВАКу ще й ознайомитися з авторефератом дисертаційного дослідження. Роман, Запоріжжя: Володимире, як Ви оцінюєте зміни в СБУ за час правління нинішньої влади? Що покращилося, що погіршилося? Володимир В’ятрович: Мені важко сказати, що покращилося. Але судячи з інформації з відкритих джерел та ЗМІ, погіршилося чимало. Вперше за багато років в Україні її громадяни чи гості почали боятися спецслужбу. Нагадаю про тиск на громадських активістів, журналістів, міжнародних експертів, моїх колег істориків і останній скандальний виклик вченої ради Інституту соціології у повному складі на допит. Роман, Запоріжжя: Що думаєте про нового голову СБУ? Як гадаєте, щось зміниться суттєво після того, як з цієї посади пішов Хорошковський? Володимир В’ятрович: На жаль, якісних змін у роботі СБУ за нового керівника не буде. Це показали вже перші місяці перебування на посаді пана Калініна. Як вихованець школи КДБ, він відроджує в сучасній українській спецслужбі ганебні чекістські традиції, перетворює її в інструмент залякування суспільства. Роман, Запоріжжя: І останнє запитання. Якби зараз Вам до рук потрапив підручник з історії України, який існуватиме за 50-100 років, як гадаєте, що б там було написано про нинішні часи, владу, президента? Ваш прогноз-припущення, як історика. Дякую. Бажаю Вам успіхів, сили і наснаги. Володимир В’ятрович: Я думаю, що про теперішнього президента і теперішню владу в підручнику історії було б написано дуже небагато. Сьогоднішній період, напевно, буде представлений, як певне історичне непорозуміння, нерозумна спроба можновладців повернути історію назад. hist: Пане володимире, вітаю. Поділіться вашим баченням, як історика, експерта, поточної політичної ситуації в україні. Чи переживала колись країна настільки ж непрості часи? Наскільки комфортно за нинішніх умов у нашій країні працюється історику? Володимир В’ятрович: Очевидно, Україна переживала і важчі часи, коли території були окуповані кількома державами, коли ті, хто боролися за її незалежність, були нездатні об’єднати свої зусилля і з не меншим завзяттям поборювали один одного.
Сьогоднішні труднощі є наслідком того, що більшість активних громадян усунулися від вирішення суспільних проблем, доручили керівницвто державою випадковим людям. Тож зараз вони повинні повернутися до справи побудови держави, бо якщо це буде зроблено без них, то це буде зроблено не для них.
Некомфортно працюється в нашій країні історику. Власне те, що обмежуються мої можливості самореалізації як науковця підштовхує мене до громадської активності. Історики сьогодні стикаються із необґрунтованим обмеженням доступу до архівів, деякі теми, якими вони займаються, стають небажаними для керівництва держави, вони втрачають можливість доносити свої напрацювання суспільству.

питаннячко: Владимир, сколько по-вашему еще просуществует КПУ? Какое будущее ждет коммунистов в Украине – переведутся как вид или будут оставаться как «музейный экспонат»? Володимир В’ятрович: Думаю, що КПУ доживає свій останній електоральний сезон. І сподіваюся, що вже незабаром український політикум розвиватиметься без представників цієї політичної сили, яка відверто позиціонує себе як продовжувач партії, відповідальної за чисельні злочини проти українського народу. хахол: Тарас Курило об «ученом» Вятровиче: «…Окремi дуже цiкавi розвiдки з’являються, як от роботи захiдноукраїнського iсторика Максима Гона, який на основi аналiзу польських полiцiйних зведень показав, що ОУН розпочала свої антиєврейськi акцiї не в кiнцi червня 1941, i навiть не у вереснi 1939-го, а значно ранiше, на початку 1930-х, з метою змусити євреїв втiкти з українських земель. Проте мало хто звертає на такi дослiдження.
Зате бал править історик Володимир В’ятрович, який вважає за потрiбне замовчувати, нiвелювати aбo не вважати за автентичнi факти, якi суперечaть його тезам». Это статья с «УП», посвященная запрету лекции немецкого ученого о Бандере-фашисте. Володимир В’ятрович: Я саме зараз готую велике дослідження про українсько-єврейські стосунки у 1920-50 роках, опрацював велику кількість документів. Тому сподіваюся, ця робота буде корисною всім, хто цікавиться цією темою.
Що стосується пана Тараса Курила – готовий до публічної дискусії з ним, зокрема, по темі стосунків українців та євреїв. Кома.(: Имеет ли право Вьятрович морализовать политическую жизнь «пересичных» после Хмельницкого, когда, по существу, Западная Украина стала частью посторонних, чередующихся конгломератов? Имеет ли право писатель, политик и иной представитель, живший до этого чуть ли не с монгольского ига по людям и получивший постоянную прописку там, где ему положено быть с рождения, по милости последнего диктатора почившего в бозе в 1953 году, брать на себя право быть объективным писателем честной страницы чужой истории? У вас другой менталитет, другая вера, другие идолы в костелах и памятниках, свои музыка и традиции. Может, вы созрели и готовы, создать свое государство, и вам нужно идти, чтобы нам всем стало уютнее? Володимир В’ятрович: Західна Україна – невід’ємна частина України. Її населення – невід’ємна частина української нації. Через це розмови про іншу культуру та інший менталітет, інші традиції є лише маніпуляціями. Сучасна незалежна Україна постала, як результат розвитку українського визвольного руху, який у різних формах розвивався на всій території України. Andriy: Доброго дня. Якось ви казали, що правда про УПА важлива для України, бо є «історією боротьби за свободу і демократію», і не менш важлива – для Європи. Як гадаєте, чи не переоцінюєте ви роль УПА?
Друге. Чи вірите ви особисто, що колись Схід і Захід однаково оцінюватиме цю сторінку історії, і вона припинить бути просто однією з дратівливих тем, що розколює країну?
З повагою… Володимир В’ятрович: Історія УПА – невід’ємний елемент нашого минулого. Це період найвищого розвитку українського визвольного руху, коли учасниками були сотні тисяч українців. Переконаний, що повстанцями, які боролися проти двох тоталітарних режимів і підняли на щит гасло «Свобода – народам, свобода – людині», можуть гордитися не лише українці, але й представники інших європейських націй.
Я вірю, що Схід і Захід однаково оцінюватимуть цю сторінку історії тоді, коли вона буде належно досліджена. Правда про УПА об’єднає Україну, так як сьогодні її розколюють міфи і стереотипи, створені радянською пропагандою. На теренах, де діяли українські повстанці, і де люди безпосередньо зустрічалися з ними, їх уже давно шанують як героїв. На інших територіях, де про них знають лише завдяки радянській пропаганді, до них ставляться насторожено. Але ще раз підкреслю, таке ставлення є результатом відсутності інформації.

не розумію: Як можна намагатися присвоїти звання героя людині, яка мала німецькі нагороди, відзнаки? Я про Шухевича… Володимир В’ятрович: Автором байки про німецькі нагороди Романа Шухевича є Петро Симоненко та його товариш по партії історик Анатолій Чайковський. Суд зобов’язав пана Симоненка вибачитися за розголошення недостовірної інформації перед сином командира УПА Юрієм Шухевичем. Але ця інформація продовжує гуляти Інтернетом і ЗМІ. Німці були дуже акуратними у відношенні до своїх нагород, то ж кожен бажаючий при потребі може самостійно перевірити списки всіх нагороджених залізними хрестами і переконатися у відстуності прізвища Шухевич серед них. жолудь_: Пане історик, як ви поставилися до того, що нардеп Царьков назвав вас «Геббельсом ХХІ століття»? Володимир В’ятрович: Я не особливо зважаю на образи з боку комуністів. Хоч часом вважаю їхні емолційні спалахи щодо своєї особи запорукою правильності своїх вчинків. Щодо Геббельса – він, як один із основоположників пропаганди, базованої на брехні, робив усе для того, аби закривати доступ до першоджерел, винищував книги, закривав архіви. Принаймні друге зараз намагається робити товариш по партії Царькова Гінзбург Ольга Петрівна, яка перебуває на посаді керівника Державної архівної служби і заявляє про надмірну відкритість українських архівів. Саме закриті архіви мають стати запорукою того, що народ не знатиме про злочини комуністів, і його можна буде й надалі обманювати на чергових виборах. сід: Доброго Вам здоров’я! Чи не плануєте Ви податися в політику? Ви наразі дуже активно проводите різні акції, на кшталт «Сидять не ті», підтримуєте політиків.
До речі, як думаєте, яке майбутнє, і політичне зокрема, чекає на Луценко і Тимошенко? Володимир В’ятрович: Очевидно, я хотів би і далі займатися історією, але не можу бачити тільки минулого в ситуації дуже невизначеного сьогодення. І, власне, як історик, бачу доволі серйозні загрози: наступ на свободу слова, залякування громадських активістів тощо. Знаю, що в разі відсутності опору суспільства такі тенденції можуть привести до суттєвого погіршення ситуації в державі, до цілковитої втрати свободи. І, як казав філософ Едмунд Берк: «Єдине, що потрібно для тріумфу зла – щоб добрі люди нічого не робили». Сьогодні ми в такій ситуації, що ці «добрі люди», незалежно від того, чим вони займаються, повинні об’єднатися.
На жаль, і Луценко, і Тимошенко не виправдали в повній мірі цієї довіри, яку вони, як політики, отримали після Помаранчевої революції. Вони не «інвестували» своєї популярності, здобутої на Майдані, у вкрай необхідні для країни реформи. Тому самі стали жертвами корупції і неподоланого ними зла в політиці. Очевидно, що їхнє засудження є політичними переслідуваннями. І ганьбою для нас усіх є те, що ми знову живемо в країні, в якій є політичні в’язні. Din_UA: Мене цікавить ваша точка зору як історика: все ж таки які амбіції, по-вашому, сьогодні у Россії щодо України? І чи варто Україні ставати учасником Євразійського союзу? Спасибі. Володимир В’ятрович: Як історик, можу сказати, що Росія ніколи не позбавлялася своїх амбіцій щодо України, вважала і вважає її своєю сферою впливу. Наскільки російській владі вдається реалізувати цей вплив, залежить від сили української влади. Сьогоднішня українська влада не чинить жодного спротиву російському тискові в гуманітарному, інформаційному, економічному, енергетичному, геополітичному полі. Вважаю, що Україні не слід ставати учасником Євразійського Союзу, так як історія засвідчує, що будь-які тісніші спроби інтеграції України з Росією закінчуються програшем нашої держави. Тим паче, що і сучасне українське керівництво, і абсолютна більшість українського суспільства підтримують європейську інтеграцію України.

Спудей: Чому в уряді і досі залишається пан Табачник? Володимир В’ятрович: Тому що він реалізовує російську гуманітарну політику в Україні. А сучасне керівництво держави не має власної гуманітарної політики. І ще, напевно, тому, що забракло сили громадським організаціям, які піднімалися на протести, відправити його у відставку. луганський: 1) Нещодавня історія про попереджений замах на Путіна (в тому числі завдяки СБУ) була правдою, на ваш погляд, чи просто передвиборчим ходом перед виборами в РФ? Якщо останнє, то що думаєте про «підігравання» СБУ Володимиру Володимровичу?
2) Наскільки несподіваним особисто для вас було рішення суду щодо дегероїзації Бандери і Шухевича влітку минулого року? Взагалі наскільки обґрунтованим вважаєте те рішення ВАСУ? Володимир В’ятрович: 1) Я думаю, що ця історія таки була підіграванням СБУ у передвиборчій кампанії Володимира Путіна, і дуже сумніваюся в достовірності якихось фактів щодо підготовки замаху на російського прем’єра. Це не вперше, коли теперішня спецслужба фальшує докази для гучних звинувачень у тероризмі. Для тих, кому цікаво, прошу звернути увагу на репортаж у програмі «Знак оклику» на каналі ТВі про «операцію» СБУ проти членів «Патріоту». На жаль, у сучасній спецслужбі відроджуються ганебні чекістські традиції провокації та залякування суспільства.
2) Ці рішення були абсолютно політично вмотивованими. Хочу нагадати, що в 2008 році той же донецький суд відмовив у задоволенні подання того ж пана Оленцевича щодо Романа Шухевича. В 2011 році це подання було задоволено. Отже, рішення не мають нічого спільного ані з правосуддям, ані з історичною оцінкою цих осіб. Вони вже давно стали героями для українців. Тому саме про них складено сотні народних пісень. гість_: Як ставитеся до ініціативи назвати у Львові стадіон та аеропорт на ім’я Бандери? Нащо це робиться? Адже заздалегідь зрозуміло, як це сприйметься великою частиною українців, що не поділяють такого захвату цією постаттю… Навіщо усвідомлено провокується протистояння? Чи, на ваш погляд, це в праві вирішувати тільки львів’яни та їх міська влада? Володимир В’ятрович: Я дуже негативно ставлюся до того, що ті чи інші питання української історії використовуються українськими політиками для поділу українців. Думаю, що ці маніпуляції перестануть бути можливими, коли українці матимуть достатньо знань про свою історію і її діячів та зможуть самостійно давати їм оцінки, не очікуючи інтерпретацій політиків. Тому сучасні історики повинні зробити ще чимало для донесення правди про минуле і для того, аби позбавити політиків можливості маніпуляції. Lorry: Володимире! Чи припиниться у нас колись війна пам’ятників? Чи доки будуть вибори і потреба розділяти електорат, ця «війна» триватиме? Дякую! Володимир В’ятрович: Україна, на жаль, не пройшла необхідних процесів у подоланні тоталітарного минулого, тому тут досі є багато пам’ятників та місць пам’яті, які возвеличують це минуле. Спроби подолання відбувалися в 2005-2010 роках, які були згорнуті після приходу до влади Віктора Януковича. Відразу після того, як спинилася реалізація цих спроб, ми стали свідками реабілітації радянського минулого аж до того, що в Україні постав новий пам’ятник Йосифу Сталіну. Вважаю це ганебним символом української держави, відповідальність за що повинна нести сучасна влада.

oksana107: Володимере, чи планує ЦДВР видавати чергову збірку «Український визвольний рух»? Володимир В’ятрович: Нещодавно вийшов 16-тий збірник «Українського визвольного руху» за матеріалами конференції, присвяченої 120 річниці Євгена Коновальця. На червень 2012 року заплановано випуск 17-го збірника. Lenochka: Розумію, що ви – не політолог, але як гадаєте, чи здобуде влада перемогу на найближчих виборах, і чи є шанси у Януковича бути обраним президентом вдруге? І, до речі, в разі перемоги влади на виборах восени, в Україні можливий «білоруський сценарій»? Володимир В’ятрович: Насправді вважаю, що ніщо ще не вирішено, і чи стануться якісь зміни на владному олімпі, чи навпаки відбудеться стагнація, залежить не тільки від влади, але й від нас з вами. Тому не слід вірити тим політологам, які запевняють, що все вже вирішено.
Власне вибори 2012 року покажуть, чи скотиться Україна до «білоруського сецнарію». Не залежно від їх результату, вкрай важливо, щоб відбулися саме вибори, а не організована владою їх імітація. jeff: Пане Володимире, чи не здається вам, що протистояння через дратівливі теми мови, історії, героїв, пам’ятників тощо нагнітається штучно, в основному політиками, коли їм це потрібно? І якщо так, то навіщо Ви займаєте одну з цих сторін, а, виходить, і сприяєте поглибленню протиріч в суспільстві? Чому не «витягаються» на очі навпаки ті події та постаті, що здатні об’єднувати українців з усіх регіонів? Чи таких просто немає? Дякую за вашу відповідь. Володимир В’ятрович: Так, вважаю, що протистояння штучно розпалюється політиками, але поруч з цим вважаю місією істориків доносити до суспільства правдиву інформацію про минуле і таким чином позбавляти політиків можливості маніпулювати ними. Snoopy: Доброго дня, Володимире! Наскільки вдається нашому главі держави наслідувати кремлівських учителів, на ваш погляд? Володимир В’ятрович: Не особливо вдається наслідувати кремлівських учителів. Попри всі розмови про Януковича як «сильну руку», йому не вдається стати українським Путіним. Для цього йому бракує впевненості в собі і працелюбності. Взагалі вважаю, що українці не потребують кремлівських учителів, своїх «путіних», навідміну від росіян, українці більше готові відкликатися на можливості, які дає їм свобода, аніж на вимоги суворої дисципліни. drogan: Ви вважаєте себе об’єктивною людиною, вченим? Володимир В’ятрович: Я вважаю себе істориком, науковцем, який в своїй роботі використовує наукові методи. Проте навіть це не позбавляє ані мене, ані жодного іншого історика суб’єктивізму. На жаль чи на щастя, він у нашій роботі неминучий. Ілля І.: Пане Володимире, чи хотіли б Ви коли-небудь знову працювати в СБУ? Володимир В’ятрович: В Архів СБУ я б хотів повернутися тільки на дуже короткий період. Для того, аби організувати його перевезення в якийсь із цивільних державних архівів.

 

Джерело – glavred.info

Додано – 29.03.2012