Втрачені

26 листопада о 14.00 скорботна хода пам’яті дітей-жертв Голодомору. Пам’ятай. Прийди. Запали свічку.

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна. Бойові дії тоді не зачепили більшості території України. Тут панував мир, хоч доволі дивний. У цей день, як зазвичай, до шкіл вперше пішла нова генерація школярів. Чи, радше, мала піти.

В сільських класах День знань 1939 зустрічали 1-2 першачки, бували випадки, коли їх там взагалі не було. Такими були наслідки ще однієї війни, про яку світ знав дуже мало – війни 1932–1933 років, яку вела радянська влада проти українського народу.

Страшна зброя масового знищення використана у ній – голод, була особлива нещадна до дітей. Голодом влада не просто вбивала тодішніх українців – вона позбавляла нас майбутнього, яке могло втілитися в мільйонах убитих і ненароджених. Позбавляла націю мільйонів унікальних можливостей, які так ніколи й не були втілені.

Вбиті в 1932-1933 роках діти мали стати поколінням тих, хто підніматиме Україну з страшних руїн Другої світової. Але на початку 1950-тих вони не заповнили університетських аудиторій, не стали студентами – веселими і серйозними, наполегливими і не дуже.

Голодомор_3
26 листопада о 14.00 скорботна хода пам’яті дітей-жертв Голодомору

Вони не повставали проти старшого покоління, створюючи власну молодіжну культуру. Україну не розривали звуки шаленого рок-н-ролу, тут не з’явився свій Елвіс, не народився Джон Леннон. Українець Андрій Вархола зумів підкорити тогочасний світ під іменем Енді Уорхола. Йому пощастило – він з’явився на світ у 1928 за тисячі кілометрів від рідної землі. Йому не довелося вмирати і бачити масову смерть у п’ять років.

У 1956-му, ті хто мав народитися чи вижити в 1932–1933-му, не підняли антикомуністичного повстання, як це зробили студенти Будапешта. В буремні 1960-ті в Україні забракло вільнодумців і бунтарів, які кидали виклик системі і штовхали суспільство вперед. Дисиденти, які все ж підняли голову, викликали на себе репресії влади, сила яких була обернено пропорційна до їх кількості.

Тому, коли на початку 1980-тих в сусідній Польщі наростав протестний рух під назвою “Солідарність”, в Україні панувала темна політична ніч під назвою “застій”. Український Лєх Валенса не з’явився на світ після страшного Голоду ’32–33. А в кінці 1980-тих, коли українці разом з іншими народами стали здійматися з колін, нам забракло свого Вацлава Гавела.

Нам досі бракує їх – геніїв та невдах, добрих та злих, серйозних і веселих. Вони для нас втрачені, втрачені назавжди. Ми не можемо повернути їх до життя, подарувати їм шматок рятівного хліба.

Але ми можемо пам’ятати їх і таким чином продовжити їхнє коротке, їхнє непрожите життя. Ми мусимо пам’ятати, тому що лиш пам’ять врятує і їх, і нас.

П.С. 26 листопада о 14.00 скорботна хода пам’яті дітей-жертв Голодомору. Пам’ятай. Прийди. Запали свічку.

 

center/

Джерело: ТСН.ua

Додано 24.11.2011