Режисер Дмитро Тяжлов приїде до Львова із фільмом „Я пам’ятник собі”

У суботу, 5 червня, о 13.00 у кінолекторії Національного  музею-меморіалу  жертв окупаційних  режимів „Тюрма на Лонцького” відбудеться  перегляд та обговорення  документального  фільму „Я пам’ятник собі” за присутності режисера та продюсера.

Демонстрацію  фільму «Я пам’ятник собі» організовує громадська організація Центр правових та політичних досліджень „СІМ” як львівський партнер Міжнародного кінофестивалю з проблематики прав людини  Docudays UA, у програмі якого 27 березня в Синій залі столичного будинку кіно у рамках правозахисного конкурсу відбулася прем’єра нового документального твору Дмитра Тяжлова.

58-хвилинний  фільм українського режисера  розповідає про ексцентричного  пана Євгена Хватова, який змалечку дивував потягом до могил, а тепер є автором понад ста пам’ятників на них. У радянські часи цей непересічний чолов’яга дисиденствував, тепер опікується кладовищем.  У своєму середовищі він відіграє важливу соціальну роль: привертає увагу до пам’яті та примирення. Зовсім не виправдовуючи злочинних ідеологій,  Хватов спонукає вибачати історичні та особисті образи, встановлюючи пам’ятники людям різних національностей та соціальних станів, прах котрих упокоївся на цвинтарі маленького містечка в Західній Україні.

„Хтось сприймає його за дивака, що обрав собі таку чудну  місію – ставити пам’ятники всім: чи то селянам, чи то загиблим повстанцям УПА, чи то полеглим німецьким солдатам Вермахту, чи то червоноармійцям, чи то просто … картоплі, – бо не справа людини судити, але співчувати – так! Будь-яке життя достойне того, аби його увічнили, зокрема й життя самого увічнювача, бо він і собі на майбутню могилу підготував пам’ятник. Таким чином на Західній Україні дивак Хватов подає приклад толерантності й буддистського ставлення до життя і смерті. В Україні вже навіть заснувався справжній фан-клуб  цього чоловіка”, – каже режисер Дмитро Тяжлов, який під час дискусії на Docudays UA зачепив тему, що досі замовчувалася: “Про різню на Волині не пише жоден підручник. Там, на жаль, викладена не справжня історія, а політична. Фільм я знімав упродовж чотирьох років у  волинському селі, де для дядька, який реставрує всіма забуті могили, важливо, аби пам’ять про людей, що загинули, зберігалася, незалежно від політичних умовностей і оцінок. Для нього вони – спочилі, чиї імена мають бути збережені в історії. І мудра щирість цієї людини ближча до справжньої історії людства, ніж заангажовані міфи в підручниках…”

Фільм „Я пам’ятник  собі” серед шести інших, відібраних із 300 (!) документальних стрічок, увійшов  до головної програми цьогорічного конкурсу міжнародного фестивалю східноєвропейського  кіно “Go East”  у Вісбадені ( федеральна земля Гессен), змагаючись за здобуття премії „Пам’ять і минуле”. Окрім того фільм устиг здобути першу відзнаку в номінації „ Таємниці історії – географія, подорожі, відкриття, загадки природи” на  Першому міжнародному фестивалі документальних телефільмів „Золота пектораль”, який у квітні відбувся у Трускавці.

Довідка 

Дмитро  Тяжлов народився  у Дніпродзержинську 1976 р, упродовж 1997-2002 рр. навчався у Київському національному університеті театрального мистецтва, кіно і телебачення  ім. І. Карпенка-Карого. Десять років працював оператором на українському телебаченні (1998-2007 рр. головний оператор продакшин-студії „Пілот”), окрім того був оператором ігрових, документальних та анімаційних фільмів. Згодом вирішив стати режисером, оператором та режисером монтажу власних фільмів. Його авторські твори виконані в традиції „прямого кіно”, вони засновані та тривалому спогляданні звичного трибу життя, невтручанні в події, а також мінімізації їх інтерпретування.  Фільмографія: „Австерліц 2005-1805” (2006), „Столиці світу” (2007), „Important Man” (2007), „Важкий” (2007), „Я пам’ятник собі” (2009), „Моя мама – дельфін” (2010).