Привернути увагу світу до Голодомору на Cхідній Україні брати-українці могли лише вбивством радянського консула Майлова

У Львові 22 жовтня 1933 року, аби привернути світову громадськість до трагедії голоду в Україні 1932-33 років ОУН організувала, вбивство радянського консула Олексія Майлова.
Вбивство здійснив Микола Лемик (на фото), який вступив до організації у 1932 р., коли навчався в українській гімназії у Львові. На час виконання замаху він мав 18 років і був студентом І курсу Львівського університету.
Це була своєрідна помста СРСР за Голодомор, а також бажання поінформувати Європу про жахливі злочини радянської системи і привернути увагу світової громадськості.
Рішення про вбивство представника СРСР було прийняте керівництвом організації 3 червня на Берлінській конференції. Підготовкою до акції займався провідник ОУН на Західноукраїнських землях Степан Бандера.
Справу ОУН позитивно оцінили жителі Західної України. Всі львівські адвокати надавали Лемику свої послуги. Це пояснювалося почуттям відчаю, яке охопило західних українців. Адже всі їх зусилля, спрямовані на допомогу голодуючим, виявилися безрезультатними. Москва заперечувала існування голоду і відмовлялася сприяти підтримці голодуючим. На такому фоні діяльність ОУН розглядалася багатьма, як єдина можливість виступити проти геноциду.
«Вбивство Майлова, яке здійснив Лемик, було актом протесту проти тогочасних подій на Східній Україні. За допомогою своїх адвокатів Лемик зумів звинуватити радянську владу в масовому вбивстві способом голодомору і привернув увагу світу до злочинних дій тоталітарного режиму», – зауважив в. о. директора Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів.
Минає 77 річниця від страшних подій 1932-1933 років на Східній Україні, тодішній УРСР. Те, про що Сталін так промовисто мовчав, а радянська історія замовчувала, називається -Голодомор. Штучно створений мор голодом керівництвом з Москви та його представниками в Україні, коштував близько десятка мільйона життів.
“Дейли Телєґраф” повідомляє: Американський професор Річард Селлет сказав у Берліні: За останніх 6 місяців в Полудневій і Східній Росії, на Україні та на Північнім Кавказі погибло з голоду до 10 міліонів людей.. “Нова зоря”, 16 липня 1933 р.
Голод не був наслідком неврожаю. Цілеспрямована політика комуністичного режиму створила для українців несумісні з життям умови.. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої УРСР, українці йшли до Незалежної Держави.
«Недавно вернув з СССР до Риму спеціяльний папський післанник. Св. Отець задумує вислати до СССР ратункову харчеву виправу, подібно як тому кілька літ. Така експедиція малаби велике значіння», йдеться у “Новій зорі”, 3 вересня 1933 р.
Кордони УРСР охороняли підрозділи НКВС, які не випускали голодних людей за межі смертельної пастки. Порятунок надавала допомога із з-закордону, найперше з Західної України. Однак, керівництво СРСР навідріз заперечувало факти голоду в Україні і не приймало допомогу для голодних. Партійні керівники свідомо не визнавали перед світом цю трагедію, що є ще однією з ознак навмисного геноциду.
Нагадаємо, 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України за ініціативою Президента України Віктора Ющенка прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом українського народу.
У Державному архіві Львівської області є документи очевидців страшних подій 1932-33 років. Документи були за межами Радянського Союзу і вбереглися від ліквідації та цензури..

Прес-центр ЦДВР
Контактна особа: Тетяна Лазаревич 299 45 15, (093) 48 16 108
Нижче – довідкова інформація:
1. Уривки зі спогадів очевидців голодомору надруковані в 1933 році на Західній Україні
2. Микола Лемик

                                Уривки зі спогадів очевидців голодомору надруковані в 1933 році на Західній Україні
“Знамя Росії” доносить: Між УРСР і РСФСР установлено границю. Звичайним “горожанам” України білетів їзди в Росію не видають а то для того, щоби не допускати напливу людей з голодної України в напів голодну Росію. ҐПУ завертає також тих Українців, котрі пішки перейшли границю й опісля сіли в поїзд. Контроля поїздів дуже строга. З того що в урожайній Україні тепер далеко більший голод ніж в студеній Росії, можна собі уявити, як основно червоні товариші з Москви виграбували нашу Україну, а все в імя прекрасної ідеї Карла Маркса. Від тої ідеї вже всім тамошнім Українцям покрасніло в очах.” (“Нова зоря”, 8 червня 1933 р., “Границя між Україною і Росією. Завели її аби не пускати голодних з України”).
Свідченням того, що спроби допомогти голодуючим були марними є враження Святого Отця з Риму:
“Недавно вернув з СССР до Риму спеціяльний папський післанник. Він зложив звіт з побуту в країні голоду. Папський висланник ствердив, що положення в СССР дуже поважне. З приходом найблищої зими може вимерти з голоду 12 міліонів людей. Коли Св. Отець вислухав сей звіт, не міг укрити свого болю і сказав: „Мусимо за всяку ціну знайти якусь дорогу, щоби тому запобігти”. Св. Отець задумує вислати до СССР ратункову харчеву виправу, подібно як тому кілька літ. Така експедиція малаби велике значіння. Та не знати, чи совітська влада згодиться на сю папську експедицію.” (“Нова зоря”, 3 вересня 1933 р., “Св. Отець голодним в СССР.”).

Аби прховати правду про становище українського народу в трагедію Голодомору, радянське керівництво запровадило в СРСР та на Україні режим жорсткої цензури. Іноземним журналістам заборонили відвідувати регіони, в яких лютував голод
“Дейли Телєґраф” повідомляє: Американський професор Річард Селлет сказав у Берліні: За останніх 6 місяців в Полудневій і Східній Росії, на Україні та на Північнім Кавказі погибло з голоду до 10 міліонів людей. В декотрих селах, по словам проф. Селлета, погибло до 80 проц. населення (виділено В. К.). Проф.Селлет взиває американські церковні круги й орґанізації Червоного Хреста до зорґанізування з іншими краями допомоги для голодуючих в СССР.” (“Нова зоря”, 16 липня 1933 р., “Жахливі вісти з “раю”. 10 міліонів людей погибло з голоду”)

 
                                                                                                            Микола Лемик

Мико́ла Ле́мик- український політичний діяч, член ОУН з 1932 року, з 1941 року – крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях.
Народився у селі Соловій Перемишлянського повіту в Галичині. Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.
21 жовтня (22 жовтня) 1933 року Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив начальника канцелярії консульства СРСР у Львові Олексія Майлова (а за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб), на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932-1933 років в Україні. Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув’язнення.
Восени 1939 року, на початку Другої світової війни, звільнений з тюрми. 4 серпня 1940 року одружився з Любою Возняк.
1941 року став одним з організаторів Похідних ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН. У жовтні 1941 року заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді (Полтавська область).